Власники цирків та приватних звіринців часто апелюють до природоохоронного статусу видів, яким загрожує зникнення в дикій природі. Адже це начебто логічно: якщо якихось тварин мало, то треба їх розмножувати?

Але це так не працює. Для того, аби зберігати вид в умовах неволі необхідні величезні ресурси — наукові, кадрові, фінансові. У програмах з відновлення виду завжди задіяні наукові інституції, що здійснюють генетичні, репродуктологічні, поведінкові та екологічні дослідження, асоціації та комітети робочих груп з фахівців. В світі існує багато програм з розмноження в неволі з використанням методів кріобіології, штучного запліднення, реінтродукції в природу. Та такі проекти можливі лише у масштабних проектах організацій, що мають такі ресурси. І для участі в таких програмах ретельно відбирають тварин за генетичними та іншими індивідуальними характеристиками. Важливий фактор також — співпраця багатьох інституцій, координація і синхронізація цих племінних програм з загальною стратегією збереження біорізноманіття, імплементацією законодавчих змін та результатами наукового моніторингу.

В цирках та приватних колекціях вкрай рідко утримаються цінні генетично тварини. Їхнє походження часто виявляє високий ступінь інбридингу (близькоспорідненого схрещування), наявність генетичних захворювань, гібридизації. Цирки не створюють кріобанки, ресторанні звіринці не працюють з міжнародними лабораторіями. З таких місць тварини ніколи не випускаються в природу. Тож всі тварини, що народились у цирках та звіринцях просто лишаються страждати в цьому колообігу експлуатації, трафіку, торгівлі і жорстокого утримання. Їхнє розмноження лише створює ризики для існування видів у дикій природі, адже попит на дитинчат та високі темпи розмноження для комерційних цілей стимулюють підживлення за рахунок вилучення з дикої природи, парування близькоспоріднених особин, закріплення патологічних мутацій.

Найкраще, що можна зробити для порятунку видів — залишити цю справу професіоналам та обмежити розмноження в приватних колекціях і невідповідних місцях.

В реабілітаційних центрах, зокрема у ВЕДМЕЖОМУ ПРИТУЛКУ Домажир, ведмедів не розмножують, а самців стерилізують. Ось причини:

- ми не хочемо збільшувати кількість ведмедів у неволі;

- генетичне походження врятованих ведмедів, їхня змінена поведінка та стан здоров’я виключають можливість жити в дикій природі;

- стерилізовані ведмеді безпечніші для життя у групах у великих вольєрах.

Кожна дика тварина - навіть та, що вже не може повернутись в дику природу - має право жити в умовах, що відповідають її біологічним потребам. Тож всі наші пухнасті хлопчики й дівчатка проведуть цей сезон так само, як і ведмеді в природі — в дружбі і любощах, але не буде бійок самців і народження малюків.